Не уті двері рвешся
все важче і важче триматись на вершині
усіма силами чіпляєшся
от тільки то канат старий. А там долина.
Зціпивши зуби, мовчки ковтаєш слину
рани тіла рвуть на шматки
шукає пуля твою спину
у лісі здобич чують вовки.
Віра! Ось твоє спасіння!
та здоровий дух тіла іще не помер
ти біжиш, кидають у спину каміння
здавалось вже безнадійний тепер.
В очах ванна солоної води
Чому у тебе знекровлені вени?
Одежа рвана, мовби звіра сліди
допомиги швидкої чути серена!
Навіщо ти це зробив?!
Чому слухєш злого ти духа!
ніхто тебе не просив
не шептав: Роби самогобуство на вухо!
Дякуй Богові за сьогодення,
що він тобе врятував
не пізно ніколи просити прощення,
та що чиниш не добре, ти сам знав!
2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402077
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.02.2013
автор: Капітошкове серце