Не вклонявся ніколи я долі.
На долонях - натерті мозолі.
Долю міцно тримаю в руках.
І шмагаю, і б'ю по боках.
Я чимало пізнав у житті,
Не давав підніматись біді.
Та коли вона все ж піднялась...
Я тримавсь, я тримавсь, я тримавсь.
Молодим важке горе пізнав,
Наче скеля з граніту стояв.
Хоча серцем і духом втомився,
Та всерівно в сідлі залишився.
Не вертав я назад з півдороги,
І боліли, й втомилися ноги.
А на плечі тягар налягав,
Я стояв, я стояв, я стояв...
На верхівку життя не пробився.
Та людиною все ж залишився.
В цьому хаосі руху життя
Я не згинув, не зник в небуття.
Як зумів, так зумів я прожити,
Веселився, встигав і любити.
Я жінок своїх ніжно кохав.
Чоловічу дружбу пізнав.
З кожним часом все далі іду.
Він прийде, на коліна впаду.
Та поскільки мій час не пробив,
Навкруги все люблю як любив.
За вудила беру свою долю.
Хочу гладжу її, хочу шпорю.
Хай брикається, б'ється вона.
Я один, і вона теж одна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401867
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2013
автор: Ukraine55