Бачу-сіє нічка зорі,
Наче поле засіває.
Дві застряли на тополі,
Вітер їй з дерев зриває.
Нахиляє їх додолу,
Та тополю не зігнути.
Я якраз ішла додому,
Довелось мені почути
Як сварився вітер з лютим.
Сперечався,рвав за чуба.
Так хотілося забути,
Прихилилась я до дуба.
Лютий тримає долоні
І зірки кидає в річку.
Наче ще господар в полі,
Обнімає ніжно нічку.
Як билиноньку хитає
У обіймах ніч і тулить.
Їй казки розповідає,
Та він голову їй дурить!
Прийде березень вже завтра,
Стане тут хазяйнувати.
Але чия тепер правда?
Буде нічка сумувати
За обіймати до неба,
За цілунками до ранку.
Боже,їй кохання треба,
І підсніжник на світанку.
Я прошу-не залицяйся,
Вже білети купив лютий.
Будь розумна,постарайся,
Хто твій біль зможе почути?
Будеш плакати,ридати,
Будеш ти за ним тужити.
Будеш цілий рік чекати,
Щоби лютий долюбити.
Краще сій сьогодні зорі,
Я залізу на тополю.
Кину їй у чистім полі,
Щоб не була ти сумною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401702
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2013
автор: Відочка Вансель