Блукає місяць,а в руках-вірші,
Так схожі на вірші,що я писала.
Блукає сум у місяця в душі,
Коли йому сторінки я гортала.
То він закриє очі,наче спить,
То плаче весняними він дощами.
То знов співає,то всю ніч мовчить,
А то мене питає,що між нами.
Сьогодні на хмаринки білі впав,
І запросив сім Ангелів до себе.
І їм вірші найкращі прочитав,
Рукою гладив синє,синє небо.
То він ввечері тягнеться в вікно,
То Ангеликів просить помагати.
То говорив,що сто літ вже пройшло,
А він ще не навчився цілувати.
І заздрив тим,що вміли цілувать,
Що очі закривали від цілунків.
Що поряд із коханим все сплять.
Яких чекати ще в житті дарунків?
А люди так сприймали звично все-
Кохання,радість,ніжність,час і зраду.
А місяць знав,що все колись мине,
І що його не слухали пораду.
Що заздрив тим,хто може цілувать,
Хто може до коханих лиш торкатись.
Хто може від кохання знов літать,
І до кохання свого повертатись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400532
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2013
автор: Відочка Вансель