Роки мої, мережані стежками,
У просторі загублені, у часі.
Зарубки в пам’яті приспані снами,
Записи крейдою в душі, наразі.
А ще, вугільним пилом креслить коло,
Те зречення розчахнутої ночі.
Овацій, що уряд, пісенним соло,
Хоч кришталик в грудях - сльози жіночі.
Зривають геть лаштунки в п’єсі життя,
В парку надій проталини від снігу.
В землі вслухаюсь я серцебиття,
Там черпаю майбутнього наснагу.
12.02.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400458
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2013
автор: Валентина Ланевич