Нам напевно не суджено бути разом,
з тобою боляче,
без тебе - добре.
Вже пробач, що про це не сказала одразу -
сама не знала,
засліплена, знечулена була твоєю казкою.
Спочатку думала, так проявилась закоханість -
теплим холодом,
як тоді, коли перестоїш на морозі.
Нічого доброго,
лише повільний некроз наших душ.
Що ж з почуттів, якщо без них зима
а з ними...ну скоріш - нічого,
нема тепла, то вже і не буде.
Своїми долонями в останній раз
я зігрію тебе для щастя.
Нехай і поволі,
та вірю ти знову вернешся
до своєї наївної Герди...
Таким же теплим і ніжним хлопчиком
Каєм, на жаль, не моїм Раєм.
Ну а я Снігова
біля тебе стікаю кровю.
Кажуть,притягує протилежні полюси,
якщо вони очікую весни,
наша ж сума на рівні нуля
коли замерзають навіть почуття.
І не жаль,
нам просто не суджено.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400276
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2013
автор: Незрозуміла