Коли портрет – лицем до стінки,
Віра – потовчена, потерта,
Коли, мов звір ти в часі ліньки,
Душа у ступорі, півмертва,
Ти не спіши складати крила,
Змети сіль з щік побагровілих,
Зітри печаль, котра ятрила,
З життя сторінок пожовтілих.
Є хтось, кому потрібен дуже,
Як от вода пітному з душу,
Як теплий чай в ознобу. Ну, же
Відкрий нароствір свою душу.
Его не бав, подай правицю
Тому, в кого вінок із терну...
Й твоя потрібність, наче птиця,
Знов до висот тебе поверне!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400178
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.02.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)