Побачить в простоті усю красу.
А у красі помітить простоту.
Побачив, не порівнюй відчуття.
Ми називаєм просто: це - життя.
Життя - це води бистрої ріки...
Кохання ж підмиває береги.
Воно несе і тягне тебе в вир,
І сил нема вернутися, повір.
Як що поборсався, похлюпався, доплив.
То, значить, ти нікого не любив.
Любов пройшла весняною грозою.
Пройшла, і розпрощалася з тобою.
Не принесла, й не дала, пішла,
Не залишилася, розстанула вона.
Це почуття надмірне, надлюдске,
Таке нервове, нове, будь-яке.
Немов хвороба, що сама пройшла.
Як рана, затягнулась, зажила.
І ось ти знову по життю пливеш,
Кохання, наче дно: то згубиш, то знайдеш.
Попереду лиш тільки водоспад,
Немає з нього вороття назад...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2013
автор: Ukraine55