Стояла ніч у сукні із кохання,
Заквітчана в украінськім вінку.
Чекала поцілунків і признання,
І вклала місяць спати у ставку.
Намалювала очі олівцями
Чорнішими,коли немає зір.
І грала тихо музика дощами,
Співаючи серед розлогих гір.
Так тихо йшла,молилася так щиро,
Та де іі кохання?Де шукать?
А нічка плакала,всміхалась мило,
І говорила,що все хоче знать.
Дивилася,як Ангели літали,
Кохалися закохані у ній.
І чула,як всі пташки щебетали,
Як крила підіймалися у мрій.
Заквітчана в украінські мотиви
Стояла нічка близько у води.
Чому цю нічку хлопці не любили,
Чому вквітчалась у вінок журби?
Для кого вона очі малювала,
Для кого сукню кращу одягла?
Чому ні з ким вона не цілувалась?
Хіба ніч не красунею була?
Стоіть тополя,поряд-наречений,
Любується і вірші пише ій.
Іще не одягла пасок зелений,
А наречений щастя шиє з мрій.
Хіба тополя у сто раз гарніша?
Знайшла вже нареченого собі.
І лине пісня із дощу,миліша
Вона за всі прекрасніі пісні.
Самотня ніч проплакала до ранку,
А ранком сукню лишила мені.
Я випила із нею повну чарку,
Іще налила чарку я журбі.
Така ось ніч,самотня,гола,боса,
Немає подруг на усій землі.
Розповідає ніченька ще досі,
І віченьки такі сумні,сумні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399996
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2013
автор: Відочка Вансель