Cміялась :”Цілуватись не умієш!
Навчу!”-казала. Обіймала палко.
Йому здавалось: трішки – і зомліє...
Така вона була, ота Наталка.
А в неї коси сонячні, хвилясті.
А в неї очі зеленіш смарагда.
Браслети металеві на зап"ястку.
Вона шульга, та це тепер не вада.
Вночі блукали пляжем понад морем.
Шукали зірку в неосяжнім небі.
Шатро над ними синє, неозоре.
І вранішніх пташок настирний щебет.
А в неї коси сонячні, хвилясті.
А в неї очі зеленіш смарагда.
Браслети металеві на зап'ястку…
Вона шульга, та це тепер не вада
Скінчилась казка. Він поїхав в Київ.
Вона - самотня…в хатці біля моря.
Лише лишились спомином на шиї
Палких цілунків, як жарини, зорі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2013
автор: Ника Вербинская