Сорок п’ять, не років, а десятків
Над селом буремно пронеслось,
Та стоять на місці наші Садки -
Ніби і нічого не стряслось.
Навкруги поля, як для видовищ!
Більш краси - хіба що про запас!
Ось чому Олекса Стефанович
Свойого Пегаса десь тут пас*.
Синь волошок плещеться при житі,
Маків сполохи по вітру палахнуть,
Сокирки пурпурним оксамитом
Мантію просторам підіб’ють.
А в лісочку заждалась ліщина,
З гронами горіхів-їжаків.
Під кущами по погожим днинам
Зграйки запашних решетняків.
Знову осінь cпалахне пожаром,
А туман потягнеться, як дим.
І відчуєш - фруктовим нектаром,
Як настоєм, дихаєш міцним.
І підеш в садок, що біля хати,
Яблука там зірвеш запашні,
Набереш опеньків волохатих,
Що зібралися на грушевому пні.
І почуєш: журавлі курличуть,
Край свій залишаючи в журбі.
Ніби і в дорогу тебе кличуть,
І на долю скаржаться тобі.
Знов мені пора в дорогу. Туга
Засурмить в душі мелодію сумну,
І село, як відданого друга,
Подумки я міцно обніму.
*Вірш О.Стефановича «Спомин»
24.01.2013
́́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399502
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2013
автор: Микола Серпень