Воркували баба й дід,
Любенько сиділи,
Назбиралась купа бід,
Про це й говорили.
А найгірше, пам’ять десь
Із хати летіла,
Забували старички,
що пили, що їли.
Скажеш слово - ніби сто,
Вже й забув прокляте,
Міркували, якби то
Все запам’ятати.
Каже баба, що якби
Ми думки писали,
Треба - глянули туди
І відразу б знали.
Побалакали собі
І такі раденькі.
Захотілось морозива,
- Принеси старенька!
Тільки ж бабо, запиши,
Щоб же не забула.
Що ти діду! Не шипи!
Я ж тобі не дура!
Ось два кроки – холодильник,
Та й назад вернуся,
Принесу морозиво,
Не бійсь, не спіткнуся!
Довго щось бабуся в кухні
Поралась, товклася,
Вже у діда терпець лопнув...
Йде! В руках тепла таця.
Несе смажену яєчню,
Гарно посміхається,
А тут дід кричить , тупцює,
Чуть не матюкається!
Ну, казав же тобі бабо,
Ти вже й глуха стала!
Ну, яєчню ти принесла,
А де ж, в чорта, сало!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399206
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2013
автор: горлиця