У хмарах,що топтали Янголятка
Малесенькими ніженьками ніч-
Було одне малесеньке дитятко.
Волосячко красивеє до пліч.
Біленькі криленята за плечима,
А на обличчі усмішка і сміх.
З такими прерозумними очима
Кидає на земельку білий сніг.
Ще так несміло хмарами ступає,
Маленьку кладе ніжку,що тремтить.
Неначе це дитятко мале знає,
Що серденько у когось так болить.
Хоче втішати,молиться дитина,
І гладить,гладить так по голові.
І ходить нерозгадана причина
Великим болем у сумній душі.
Дитина-Янголятко подивилась.
Рученьки склала,молиться дитя.
А потім до серденька притулилась,
Дивилась на земне вона життя.
І говорила,що вона все бачить,
Щипала сніг із своїх криленят.
Тоді чому ти знову рідна плачеш?
Не плач,бо тебе віченьки болять.
І пір"я повисмикувала,трусить
На землю,щоб порадувати всіх.
І засміятись Янголятко змусить,
Тому,що сумувати довго-гріх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398819
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2013
автор: Відочка Вансель