Нехай я одна із тисяч
І в твоєму житті мені відведено зовсім мало місця
Нехай таким як я не заздрять ні ті що в паральному всесвіті
Ні ті що тут на землі
Й нехай своїм поглядом ти зігрієш не мої долоні
І тепло твоєї посмішки пеститиме чужу щоку
Я зумію на чхати на те, що зруйновано
Й дивитимусь широко розплющеними очима на нову –
Повну здійснених мрій реальність
Знаєш, а нам разом було добре,
Твої вагання завжди оживляли трепет у моїй душі
І оці наші дитячі дурощі
Додавали неповторного нашим будням смаку
І сьогодні, я згаду це... й посмішка
З невагомою лінню розтягується по моїй зрошеній
ностальгуючою сльозою щоці
А тоді то все було по іншому
З недитячою швидкістю пульсувала кров
Серцебиття сягало максимуму
А називали ми все це просто – наша любов
Сьогодні залишились вони - оті найніжніші спогади
І наші, все ще такі ж дитячі серця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398530
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2013
автор: Незрозуміла