Я той вогонь, що спалює себе,
Я та стихія, що усе руйнує,
Що потім кається і до покори зве,
А через мить у новий вир прямує.
І так весь час: душа в жалю тремтить,
І в серці біль від страху завмирає,
Та в небезпеку знов – ні спокою й на мить!
Хоча навколо знову все палає.
Та ж зупинись, поглянь хоча б, ти де!
Сплануй свій шлях – життя ж бо не безкрає,
Та знов щось зве, пришпорює, веде,
Нема часу і тіло поспішає.
Не мій це шлях і не моє життя,
Хтось дав наказ мене сюди послати,
Тому я мушу жити до пуття
І до кінця шляхом цим крокувати!
Так поспішай же до нових вершин!
Іди в борню до більш страшного бою.
Бо син безмежжя ти, його одвічний син,.
І на шляху хай буде Бог з тобою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398336
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.02.2013
автор: Мірошник Володимир