Любов ота здавалась неземною,
Цвіла лататтям білим у душі.
Та десять років ти вже не зі мною.
«Колишні» - один одному, чужі…
Ми йшли по спільній почуттєвій стежці
І були нерозлийвода колись.
Та якось на одному перехресті
Дороги наші стрімко розійшлись.
Той епізод в минулому залИшивсь.
П’ятнадцять спільних років – наче сон.
Була на серці вже відносна тиша,
Та тишу розтривожив телефон.
«Привіт! Я захотів тебе почути…» -
І щось кольнуло в серці, мов мечем.
Згадалось перекреслене, забуте,
Оплакане сльозами і дощем.
Байдужими ми бути намагались,
Та тиск емоцій зраджував обох.
Пригадували, плакали, сміялись.
Розплутувавсь минулого клубок…
Було багато плям, сучків і вУзлів,
Та більше щастя, все ж таки, було.
І ніби вже й думки – в одному руслі,
Як тополиний пух сріблить чоло.
Між нами - син і десять літ розлуки.
Забуті вже образи з двох сторін.
З минулого ледь чутно линуть звуки.
Невже не змовк ще почуттєвий дзвін?..
Його відлуння колихнуло пам'ять.
Чергова покотилася сльоза.
І самолюбства перейшовши грані,
Мені ти раптом пошепки сказав:
«Не все зерно просіялось крізь сито, -
Лишилось найдобірніше, повір!
Кохав тебе колись несамовито.
Так само ще кохаю до цих пір…»
В цю мить була щаслива чи нещасна? –
Вагаюсь, навіть, щось відповісти.
Бо десять літ тому кохання згасло,
Розвіяв вітер спалені мости.
З тобою поряд інша. В мене також
Були захоплення і справжні почуття.
Не знала я, що під кохання знаком
На перехресті досі ти стояв.
… Ідуть роки. Нам разом вже не бути.
А ти кохаєш рідну і чужу.
Минулого щасливим атрибутом
Освідчення це в серці збережу.
04.02.2013р.
© Copyright: Ирина Визняк, 2013
Свидетельство о публикации №113020409855
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398207
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2013
автор: *ИРЕНА*