Згортає день зимові дні в минуле,
Хоча ще трусить Ангел мокрий сніг.
Кохання ми уже не повернули.
І не знайшли одну з сотень доріг,
Що стала б стежкою на наші долі.
Що вибрала би шлях один на двох.
Ми стали трохи схожі на тополі,
На котрий корінь-це на вік замОк.
Не ходять,не торкаються руками,
Лиш вітер хилить віти в один бік.
Та зводить їх подеколи думками,
Що разом їм рости не один рік.
І мандрувати тільки в пори року,
І слухати лише пташиний спів.
Змиритися з життям таким потроху,
І не тримати у коріннях гнів.
І пити дощ,і скидувати листя,
Тримати сніг намистом на гілках.
І вчитися,що щастя дуже близько,
І тримати лиш радість у думках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398102
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2013
автор: Відочка Вансель