А сніг січе, та радує мене,
Мереживом . що тане на долоні,
У грудях б’ється, серце ще живе,
І дзвінко кров, відлунює у скронях.
Заполонила небо сіра мла,
Дерев скелети тужать за весною,
В зимі,насправді ані каплі зла,
Вона є жінка , є сама собою.
А кожна жінка в чомусь чарівна,
Як дивно, в році , три пори жіночі,
А може це в трьох постатях одна,
Якій коханець-літо найдорожчий.
А через те, і осінь і весна,
Це тільки сум і радість у коханні,
Насправді є лиш літо і зима,
Життя яких, то відстань, то єднання.
А сніг січе, по лобовому склу,
Стікає по щоці сльоза жіноча,
Як в синю даль, лечу у сіру млу,
А пам'ять душу, спогадом лоскоче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397830
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2013
автор: Федик Юрій Михайлович