Я вирвуся із твого некохання,
Я повернусь,щоби тебе забути.
В мене давно закінчилось чекання,
Тепер треба терпіння зачерпнути.
Залишусь в твоїм серці,нанизавши
Всі вечори,що ти так обіцяв.
Тільки залишусь в ньому я назавжди,
А в ти в моєму у цю ніч пропав.
Я дякувала Господу за все,
За те,що вчив прощати всіх на світі.
За те,що вчив,що біль колись мине,
Що знов весна вквітчає старі віти.
Що сніг ніколи той не пропаде,
Рікою стане, випливе у море.
Переросте у хмару і впаде
Дощем у пересушенеє поле.
Я так хотіла,щоб мене почули,
Щоб люди стали кращими на мить.
Щоби про смуток свій вони забули,
Забули,що душа у них болить.
Щоб мій народ зумів про все сказати,
Щоб зрозумів-байдужість-це як зло.
Щоб мій народ навчився не мовчати,
Щоб все для нього зроблено було.
Я так хотіла,щоби зрозуміли
Усі-міняймо завжди лиш себе.
Міняймо владу,інше б ми зуміли,
А то життя поінколи чуже.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396432
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2013
автор: Відочка Вансель