Сьогодні у повітрі кружляло всіляке: недодумані думки, зірвані з "хребтів" парасоль барвисті лахміття і серед усього й недосушені речі місс О. Сама О. зібралась до мами,- залишити їй на кілька годин свого 2-річного сина, щоб встигнути залагодити деякі справи. За дві хвилини на вулиці змокла вщент, парасолю й не думала "виймати з ножен". Який зміст? Завівало так, що малий у візку, завішеному цератним ковпаком, гадав, що мама привезла його на море подивитись шторм. Автобус став спасінням. У салоні вже були М. й ще дві тітки з її минулого життя, коли жила у мами, а вони були їй сусідками.
- Привіт О.! Ой, хто там так виріс? - до прибулих перша привіталась М.
- А ми тут про старого П. говоримо... Знаєш, що завтра похорон?- майже одночасно з М. видала "Непам"ятаюякзвати"...
- Знаю, навіть піду. Він тренував ще мого брата,- відповідала О., струшуючи залишки грози з куртки і витягуючи сина з візка.
А тітки поміж себе навперебій вже забувши про неї:
-Бідака...бідака....але ж вже й немолодий був....69-тий рік. А все тренував ту шкільну футбольну команду...
-А, шо то за робота?...
-Ну, Ти що? То чи не єдина добра справа для наших дітей - той клуб. Мій малий і не палив, бо бігав там з рання і до ночі.
-А шо то дало старому? Свого сина кинув, жив сам-саміський, а малий - за два квартали від нього... але тата не знав, і знати не хотів до останнього...
- Та... казав мій Б., що в пабі був якось з сином П., і той навіть тост виголосив... "за тих, хто став людиною всупереч батьківської нелюбові"....щось таке...
- ..... а піде, як думаєте, на похорон? Батька таки не стало?
Тут О. обернулась на тіток, які чомусь замовкли...
Час був знову ринутись у негоду, а вже коло церкви старої, що поблизу материного дому, поправляючи малому черевика, замешкалась. Під навісом храму висіло оголошення приблизно такого змісту : ... у п"ятницю 25 січня 2013 року від народження Бога нашого кличемо усіх рідних, близьких, усіх, хто знав П., тренера нашої прославленої футбольної команди проводити його в останній земний путь...
О. ще подумалось, що "кляпсидра" не надто міцно кріплена. Бо, хоч і знаходиться у затишку передвороття церкви, але для такої негоди - то не перепона.
Ніч видалась злостивішою за день. В"ючило такими важкими хмарами, що здавалось, небеса не втримають їх - набряклих, і кинуть на голови бідним смертним. А крутило! Вже десь між нападами негоди можна було тому, хто б не спав і дивився о"півночі в вікно - побачити, як невагомо і біло летить не то простирадло, не то - привид від старої церкви і до...
Крутиться, завмирає, звивається кудись понад дахів, повертається в траєкторію вулиць, рветься, ніби бажанням пошматованим позбутися того руху і знову пливе...
Наранок усе стихло - ніби й не було. Містові не хотілось прокидатись... Сонце різало крізь ще суворі хмари голосними і косими променями. Син спочилого в Бозі П. розшторив вікно в вітальній... й завмер. До шиби обличчя в обличчя дивився на нього портрет батька з церковним "запрошенням" проводити в останній путь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396184
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2013
автор: Маріанна Вдовиковська