Знаєш, січень, мені тепер треба писати про зиму.
Серед вічних істерик ти змусив шукати себе.
Хоч у моїх думках забагато, як завжди, лиш диму,
Знаю точно: мені бракуватиме навіть тебе.
Чесно, січень, ти трохи по-іншому віриш в цю казку.
І чомусь надто дивно малюєш мені напівсни.
Я сприймаю тебе як до болю потрібну поразку
І чекаю дощів чи туманної зовсім весни.
Віриш, січень, ти вмієш усе відпускати так вчасно
І мовчати, коли розриватиме тишу мій крик.
Ти заплутав мене, щоб, як завжди, все було "прекрасно",
А тепер я одна: ти чомусь несвідомо вже зник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395704
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 26.01.2013
автор: Fairytale