Чому нам розуму, ти Боже, не даєш,
А перед досвітом ранкової молитви?
А ми розтринькуємо чом завжди своє,
А то і знищуємо жадністю залиті?
Де наша віра та, що в вівтарях?
Де наша впевненість в нескорене майбутнє?
В нас жадібність лишилися і страх,
У нас усіх: померлих і присутніх.
Чому нам Господи ти віри не даєш?
Без віри ми у рястці й жабуринні.
Де наші мури, мрії де без меж?
І гордість де? Так, гордість – не гординя.
Я йду Вкраїною – така свята земля!
Наповнить силою її ми не зуміли.
Та є надія та, що окриля,
Що в нас ще душі зовсім не зотліли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394666
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.01.2013
автор: Мірошник Володимир