Та док' ми будемо терпіти
Ярмо чужинське, скільки ще?
Чи волю знищено ущент?
Чи ми рабів покірні діти?
Віки неволі і хули,
А чи рука старшо'го брата,
Що перевтілився у ката,
Вуста для правди нам стулив?
Чом волелюбство наше в прах
Переродилось, чом зміліло?
Ми ж досить наймитами скніли
Не лиш в чужих – своїх краях.
Ніколи більше на поклін
До ворогів іти не будем,
Ми не раби – ми вільні люди
На рідній, батьківській землі!
Коли нарешті ця земля
Вже зродить свого Вашингтона,
Аби чужинськії закони
Не диктували нам з Кремля?...
Бунтує в нас козацька кров,
Наш волелюбний дух воскреснув.
Пора з колін на ноги звестись,
Пора збагнути, МИ - НАРОД!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394394
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.01.2013
автор: валькірія