Музика Віктора Оха
Як пелюстково в диво-танці
слалась віхола –
гув сумно одуд у саду,
й стогнала іволга.
Кохання квітло
і рум’янцем наливалося.
Здійнявся вітер,
а ми так і не побралися.
Як ми любилися –
було у пісні два крила.
Та не судилося
з одного пити джерела.
Губили листя явори.
Смачними яблука були.
Любов була.
Прудкі волошки
між колоссям загубилися,
а наше сонце
в сиву осінь закотилося.
Крилаті виводки
збираються до вирію,
а я все вірю –
теплу зустріч нашу вимрію.
Бо ми – любилися
і разом ще могли б іти.
Хоч не судилося, –
не умовкає наш мотив.
Хоча й затьмарили роки
оті нетлінні пелюстки –
солодкий дим.
Зима холодна
завиває заметілями,
а ми і досі
зігріваємось надіями.
За білий килим
сонце й місяць не сховаються.
І світ не милий,
коли мрії не збуваються.
А ми ж любилися.
Невже тепер – лише слова?
Авжеж, судилося:
вітрисько яблука зривав.
Та й досі наш мотив гучить.
Серця – повік не розлучить.
Любов – жива!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393989
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА