ТІЛЬКИ Б НЕ ОСТАННІЙ…

П’ятий  раз  дзвінок  лунає  поспіль.
(Піднімати  трубочку  чи  ні?..)
Охолола  поетична  постіль,
Й  почуття  –  метелики  сумні.

Ще  образа  досі  серце  крає,
Рій  думок  бентежних  в  голові.
Клавішу  жадану  не  торкаю,  –
Стримаюсь  ще  раз.  Не  відповім...

Стрималась.  Серед  затихлих  звуків
Знов  тривога  залишає  слід.
Знову  у  душі  нестерпні  муки
Й  тіні  ностальгії  на  чолі.

Згадую  знайомі  атрибути:
Погляд,  риси,  солодощі  слів.
Як  же  хочу  голос  той  почути,
Від  якого  світ  навколо  млів!

Час  повзе.  Годинник  ледве  човга.
Підозріло  телефон  мовчить.
Пауза  чомусь  занадто  довга.
Задзвенів!  О,  довгождана  мить!

В  серці  знов  запалюється  сонце.
Слухаю  настирливий  мотив.
Тільки  б  не  останній  був  дзвінок  це…
Тільки  б  він  іще  раз  подзвонив!
                                                                     18.01.2013р.

©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113012001689

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393951
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2013
автор: *ИРЕНА*