Сокіл у небі літав,
Дивився на людей.
Хтось отару гнав,
А хтось пас коней.
У кожного свої були мрії,
Свій шлях та дорога.
Хтось по світу блукав,
А дехто не переступив і порога.
Всі хотіли грошей і влади,
Постійно йшли війни.
Один на одного кричали "Гади"
Та ставили прокляті міни.
Сокіл за цим наглядав,
Бачив пролитую братською кров.
Тихо сльози пускав,
За мільйони упавших голов.
Матері пускали сльози,
За рідних синів.
Клали до могили рози,
Через кожних пару днів.
Так непотрібно жити,
Так усім смерть прийде.
Самих себе дурити,
Що аж у вушах гуде.
Казати що ми є боги,
Що ми царі усього.
Але не знайшовши вірної дороги,
Позбулись дорогого.
Втратили любов та віру,
Легковажні стали.
Продали свободу,
І отримали що мали.
І не потрібно судити Бога,
На Нього провину звертати.
А навчитись після себе,
Самим діри латати.
Так прости нам Боже ,
За наші гріхи .
Ми виправимось може,
Як навчать нас, помилки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393898
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2013
автор: 333