Ти викликаєш у мене змішані почуття,
й ,здавалось, знаю достатньо про це життя.
Та ти той, що змушує внести корективи
й я редагую своє світосприйняття.
Підлаштовуюсь під власні примхи
як-не-як вбивають почуття
не від нього втечі,
а гонитви.
Й як-не-як у нас одне життя.
Ти спускаєшся немов по лезі бритви
по струнні мого серцебиття.
І в оцій нечесній все ж гонитві
переможу я,а не вона.
Я не знаю,що від мене хочеш,
дружбу маєш
решту - почекай.
Ти не мій казковий лицар,
а життя не вічне - тож не згай.
Не змарнуй у ньому й інші миті,
вже ж ітак упущено не раз.
Книгу мого серця ти гортаєш,
думаєш відкрилася тобі
й ти про мене вмить усе пізнаєш.
якби так...щоб часом не пізнав...
Може зараз не тебе кохаю,
може завтра когось розлюблю.
Я ж сама цього іще не знаю.
Бо як любиться то я собі люблю.
Ти ж мені у цьому дорікаєш...
що ж...нехай...
Та я зате живую!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393531
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2013
автор: Незрозуміла