Години із третьої раннього ранку
Чека когось пес на старім полустанку.
Ні рельсів, ні шпал вже давно там нема,
Лишилась лиш вірність, щира й німа.
Нема в нього пейджера і телефону,
Та йде пес на станцію. Знову і знову.
І вчора, й сьогодні він друга чекає.
Що той вже не прийде, щеня ще не знає.
Завершить історію уже б тут і варто,
Та доля із нами грать любить у жарти:
Ранку одного відкрилися двері –
Від пса незнайомцю враз погляд відвертий.
«Ти чий? Як ся маєш? А як тебе звати?», -
Старий дідуган ніби став сповідати.
«Собака кусачою й справді буває?»
А пес що робити в момент цей – не знає.
І лащиться, й гавкає пес той на нього.
Ставлення гарне - для нього щось нове.
«Ну ж бо, собако, на мене не сердься!
В тобі добра більше, ніж в людському серці».
… Якось притерлись, пригрілись і звикли, -
Старий дідуган і пес незавидний.
Та доля знов грається: й раннього ранку
Пес плаче за другом на старім полустанку.
Це дружба чи вірність? Різниця велика!
А хтось цуценят забива черевиком…
Чим людей знаю краще, - упевнююсь знову,
Що краще з звірима дружити. Їй-Богу. (10.01.2013)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393134
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2013
автор: Олена Вєчканова