Люди у білому мов палачі
У світлих палатах вбивали надію
А разом із нею частинку душі
-Я більше в кохання не вірю.
Падаю каменем у забуття,
Страх з'їдає всі мої думки
Хочу спинити цей жах
Та назад вже нема вороття.
Стараюсь подалі від себе втекти.
Обірвавши назавжди струни життя
Чорний лицар тривоги скаже:
Совість привіт!
А вночі прилетить ангел мій каяття
І проплаче до ранку біля моїх воріт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393047
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Злата Наркевич