За тебе, земле Україно,
За щастя, щоб для всіх було,
Щоб ми жили в сім’ї єдино,
Синів же скільки полягло.
Тепер ганебно нас здають
Без пострілів «старшому брату»,
На рідну мову вже плюють.
Навіщо мова супостату?
Їм би заводик прихватити,
Чи фабрику, чи газ, чи нафту,
На них побільше наварити
І на дурняк придбати шахту.
Безцінний дар небес – людина –
Для них давно вже без ціни.
Скажи мені ти, Україно,
Навіщо ж гинули сини.
Вересень 2004р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391213
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2013
автор: Надія Таршин