Зима безсніжна, навмання…
Все місто у туманнім глянці.
Вже кава хмуриться у склянці.
Чекає денна метушня.
Ліхтар підморгує щоразу
І всі, неначе водолази –
В підводнім царстві фантомас
Серед автомобільних трас…
В скафандрі зрання – мов ура,
Ковтнувши звично вихлопні ці –
Вже наспіх, наче заводні всі,
Із вух проводки мішура.
Святі до чого повороти?
Гримить у вуха матом сотий,
А я чим гірше? Втричі шлю:
«Христос застарів» – говорю.
Хто ж відає це серед нас,
Що за плечима демон-ангел
Жне посміх й Аргентини танго
Злорадно, мовби сатана
Співає. Світла ж ангел плаче…
Земна ж нестяма тупо скаче,
Нема їм діла до того…
Такі ж з ним поряд і марго.
Скіль’ тисяч літ в днях сірих тьми
Жде Світла ангел прокидання,
Та не спішать раби бажання,
В хворобах тіл вже ниць кістьми.
☼ ☼ ☼
Долаючи життєву спрагу
В промерзлім лісі Чатир-Дагу –
Прозрінням пройнята душа
Сама в собі, не поспіша…
Гей, стільки перебрати дум
В життя переоцінці з нею,
Тож побувала за межею,
З тих пір переважає сум…
Та Світла ангел усміхнувся:
«О, Чоловіче, ти проснувся,
Ще встигнемо, щоб до пуття
Над грою ствердити життя!»
І хоч безсніжна ця зима,
Все місто потопа в тумані…
Ми ж не зостанемось в омані
І нас не подолає тьма!
17.01.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390727
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2013
автор: Променистий менестрель