І
Ситом я виціджую хвилини –
В павутинні, наче цятки рос,
Їх так мало, та до серця линуть,
А других вже не одне цебро.
В ті хвилини щастя я пірнаю,
В їх ромашковий, бузковий цвіт –
Там бабусі доброта витає,
Що дала надію цих ось літ.
Не затулить суєтність болота
Невагомих крил польоту в час,
Даний, щоби за Любов боротись,
За Добро в бабусиних очах…
ІІ
Боронь Боже – в буднів сіру ницість,
У безкрилість, в пасма темноти
Впасти, як у прірву. Тільки Вищість
Має душу в Світла рай вести.
У його веління й крила білі, –
У цнотливість, щирість, радість дня.
Де ви, цих троянд високі цілі?
Як мені вас серцем обійнять?
Боронь Боже, край Твій не помітить
В цій ілюзії реального життя.
Погляд Твій – то ніжне тепле літо
Й журавлі у вічності летять…
07.01.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390475
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2013
автор: Променистий менестрель