Замітають сніги залоскочену римами душу,
Замерзає вона у прозорій холодній пітьмі,
Розбрелися рядки, ніби вівці під дідову грушу,
Кличу я їх назад, зупинились, стоять мов німі.
Я зберу їх колись, позганяю назад у кошару,
Із простого руна напряду золоте волокно,
Ляжуть нові рядки, ніби промінь прорветься крізь хмару,
Я натчу з тих ниток поетичне рясне полотно.
І розтануть сніги, знов душа загориться весною,
Прилетять знову рими із вирію в рідні краї
На моє полотно ляжуть піснею завжди живою,
Відшукаються в них ті загублені мрії мої.
© Copyright: Виктор Гала, 2013
Свидетельство о публикации №113010604671
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390461
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2013
автор: Віктор Гала