А я кохаю досі ще тебе.
Хоть за вікном чужі уже міста,
Ну а мені давно вже десь до ста.
Але моє кохання не мине.
Хоча сьогодні сота вже зима,
Хоча сніжинки стали голубі,
Таке можливе в нашій лиш зимі.
Але і досі я іще жива.
Я до сих пір кохаю лиш тебе,
В коханні нашім старості нема,
Ти не зважай,що сота вже зима.
Лиш через місяць і вона мине.
Мине і час,мине стара зима,
Навіть міста вже виростуть нові,
Дивлюся,як вони пливуть в вікні.
Та до сих пір коханий я твоя.
Мы будем счастливы с тобой когда-нибудь,
Мы будем счастливы с тобою,лишь не вместе.
Когда пути снега все слишком заметут,
Ты будешь выбирать цветы своей невесте.
Я буду галстук милому потом вязать,
Стирать рубашки,спать в одной большой кровати.
Я буду его очень нежно обнимать,
Ты обнимать жену свою в старом халате.
Мы будем счастливы,когда-нибудь,давно.
Но только порознь, никогда не будем вместе.
А ты сегодня поцелуешь мне назло
Душе чужую,ставшую тебе невестой.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388395
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2012
автор: Відочка Вансель