Я не Ла́мія, хоч Змія
І дух зміїний десь глибоко…
Можливо, плоттю ожила
Душі злетіти щоб високо…
Хоч без палат, розкоші я,
Не маю злата ані срібла –
Моя стихія небеса
Чи вітер, що гуляє в прірвах…
Змія – чудовисько, вампір
Мандрує гордо між зірками
А я спустилася з небес,
Як жінка. що поміж жінками…
Дощі чи може ураган
Мене на землю опустили,
Щоб сили віддавала вам
Хоч ви цього і не просили…
Мені б піднятись до вершин
Свого б там відшукати Змія,
Щоб знов злетіти до хмарин
З душею тіло захотіло.
Ось знову падає зоря…
І хтось загадує бажання
Та не подумає, що й я
Зорею так із неба впала…
Навіщо я прийшла сюди?
Яка у цьому Божа Воля?
Щоб розквітало навкруги,
Де розчинилась моя доля…
Я не цураюся людей,
Хоча від них так мало честі
Донести б хрест свій до кінця
Та не піддатись марній жертві…
Далеко в гори підіймусь
Чи поєднаюся із вітром
В кохання сліпо окунусь
Зігріюсь оковитим світлом…
Душі дам волю почуттів
Хоч тіло і піддасться віку
Я буду жити поміж вас
Хоч попрощаюся із світом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388328
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2012
автор: Lilafea