А я смотрю,как голая душа
Бродила ночью и тебя искала.
Как переулком медленно прошла,
Крылом взмахнула и опять упала.
Как кровь из раны да на белый снег,
Весь снег запачкан болью да разлукой.
А я к врагу:
-Я б выписал рецепт,
Только леченье будет долгой мукой.
Купите лучше баночку драже.
Но только ведь лекарство дорогое.
Он написал"Взрослеть пора уже".
Да,выписал лекарство он смешное.
Иду в аптеку.
-Будете платить?
-Конечно,буду!
-Двадцать граммов детства!
-И перестану я его любить?
-Ну,от любви Вам никуда не деться.
-Да разлюблю!Но детством не плачу!
Хоть взрослая,но не отдам я детство.
Я очень,очень скоро полюблю!
И как ребенок бросилася в бегство.
А я вже інша,очі не сумні,
А я навчилась знову посміхатись.
Хоча колись здавалося мені,
Що я не зможу іншого торкатись.
Звучить вже інша музика в душі,
Торкаюсь знову навіть неба,плачу,
Коли дивлюсь казки такі сумні.
Але я сліз даремно тих не трачу.
Дерева сплять.Це осінь чи зима?
Лиш в дощ прозорий зранку повбирались.
Ти знаєш,я давно тобі чужа,
Хоча ми вдвох щасливими здавались.
Та не біда,що зовсім ти пішов,
Та не біда,що навіть не позвониш.
Біда не в тім,що пишу тобі знов,
Не в тім,що щось із серцем моїм твориш.
Лиш в тім біда,що схожий ти на всіх.
Що навіть я у тобі помилилась,
Я розумію-зовсім це не гріх.
Та до душі твоєї лиш тулилась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388182
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 27.12.2012
автор: Відочка Вансель