Подивлюся у очі своєму малому портрету,
Його примхи, слова так нагадують дні дитинства.
І на тата він схожий ходою й міцним силуетом,
Лише час нам показує ледве помітну відстань.
Ми із ними йдемо другий раз у садок дитячий
І портфель з ностальгією вперто несемо в школу.
У наївних образах невтішне серденько плаче,
А без рідних очей потемніє життя навколо.
Подивлюся на перші двійки, на перемоги,
Помилуємось небом, сонцем, усім на світі.
Чи збороли б тяжкі невдачі, сумні тривоги,
Якби нас не вели за руку маленькі діти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387949
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Любов Чернуха