відчуваєш,
сніг випав, а ми розтанули?
і не треба вже ні франції, ні італії,
ти береш свою принцесу за талію
і не знаєш куди з нею йти.
бо у нас все було по-інакшому,
і мені вже нестерпно так чомусь,
одягаю свій светр -
твій краще,
взагалі
ти найкраще в житті.
так дратують всі ті,
що говорять:«минає»!
якби знали вони,
що життя було раєм,
якби бачили зранку
тебе таким заспаним,
наймилішим створінням з усіх.
я ще чую твій голос, твій сміх,
та страждаю від мінорного настрою,
ти, напевно, даруєш їй айстри,
і, можливо, до неї вже звик,
якщо так, тоді я
із засохлими айстрами
викидаю й себе на смітник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387913
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Тали Ра