Жебоніла проста розмова.
Наш сусід,мабуть,спав – бо стих,
А вона – про дітей, корову,
Про усі негаразди сільські.
І про те, як непросто жити,
Що немає грошей у них,
Часом вовком хочеться вити –
Не працюють і п’ють сини.
Що нікому немає діла
До усіх негараздів тих.
Розмовляла, в задумі сиділа,
Весь вагон зачаївся, притих.
Витирала краєчком хустини
Накипілу гірку сльозу,
Погляд чистий, як у дитини,
Щиро так про свою біду.
Так тремтіли натруджені руки
Від образи на це життя.
І за що їй на старість ці муки,
І з що їй таке маєття?
2001р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387381
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2012
автор: Надія Таршин