Не прошені ідете в нашу хату
Й немов господарі сідаєте в лавках,
Ні вигнать вас, ні силою здолати,
Шнурком звязали нас й тримаєте в руках.
Колись давно, ви додавали сили,
Надії зроджувались і росли в душі
Цвіла весна, а ми кохали, жили
І не було нам спину, не було межі.
Роки, роки! У чому ваша сила?
Чому не можна хуртовину зупинить?
Ось ви прoйшли. Обіцянка зрадлива,
Що щастя близько! За горою тут лежить!
Ми сили тратили, долали гору,
Бо вірили, що на вершині – сонце, рай,
А там ліси, тернистий шлях до бору
І знову треба було чистити свій гай.
Так дні плили, роки не жартували,
Мов хвилі моря били піною до скронь,
Тепер вже , бач, господарями стали
Повільно гасять догоряючий вогонь.
-----------------«»»»»»»»»»»-----------
Гей ви роки! Ще не гасіть багаття!
Ще недописані палаючі думки.
Вони в душі, наповнені завзяттям,
І ще карбуються в граніт мої рядки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387261
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2012
автор: горлиця