Сонце вийшло!
Нарешті, нарешті,
Бігти!
Бігти чимдуж у двір!
Чоботи на ноги без шкарпеток
І дарма, що провалююсь у сніг.
Кіт пірнає, диво ж!
З пагорба, то для нього пагорб,
Стриб у ще одну кучугуру нічних походеньок зими.
Стриб на кущ трави,
Що з осені, ще зелений випнувсь гордо серед снігів
І тікати на спину собаці,
Що теж не природнmо для них…
Сонце гралось з моїм кожухом,
Виявляло найменші краплини
Віддзеркалювало небеса
Сині-сині рівнини на подолі та рукавах…
Сонце гралось, всміхалось вікнам,
Зазирало у скельця біля криниці,
Вібрувало на долонях даху,
Кіт і туди вже дістався …
Киць, киця……
І хапалося сонце за сліди якоїсь птахи,
За стовбури та сніжні шапки…
Мружусь, мов кіт,
Чухаю песові вуха,
Тож він витяг сонце, вхопившись йому за бік,
І тябурив, доки ставало сили,
До моєї сумної садиби,
Щоб мене отак звеселить!
Гамірно в світі,
І тихо водночас в душі,
Від синичок, що на калині, від котячих піснів…
Затишно і комфортно,
Любо і просто
Жить,
Там де тримається сонце
За скляні вітражі,
За мої вічні дерева і вікна,
За рудого кота і невідступно грайливого пса…
Так, як з коханим
Тепло…
Щасливо….
Жить!
23.12.2012р.
малюнок з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387159
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2012
автор: gala.vita