Ліжко ще тепле, а тебе вже немає,
І запах твого волосся ще стоїть у кімнаті,
Груди мені часте дихання розпирає,
А я стою на балконі у темному халаті.
Я був наче камінь, наче той монумент
Який почуттів від початку не мав.
Насправді просто я вчора помер
І все що задумав я сам зруйнував.
Я знову писав, курив, знову пив
Без тебе все йшло не так як завжди
Душу свою я на ринку купив
І хотів я подалі звідси втекти.
Біг куди не будь, лиш би не тут
Згадки про тебе вже на п’яти ставали
І знов в голові той страшний сірий бруд
Який мої вірші за три центи змивали.
Я був наче скло, прозоре й крихке
На мені виднілись усі почуття
В китайському барі пив я саке
Хотів знов напитися до забуття.
Не встиг я залитись, а вже знову ніч
Блукаю по місті як зомбі із фільмів
Дістаю із кишені свій малесенький ніж
І судомо тримаю його біля венів.
Подумав: «Раз і все, мук більше не буде»
І тут як на зло, перед очима вона,
Згадав я її зраду, майже зраду Іуди
Ковзнув лезом по руці і пішов на небеса.
А до небес недалеко, кілометрів з двадцять
Я навіть втомитися не встиг
Знову був мертвим, мені було сімнадцять
А шум в голові так і не затих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386745
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2012
автор: Сонячний