Верба мого дитинства,
Розлога і крислата,
Стоїш одна-однісінька,
Було ж вас так багато.
На греблі вряд стояли,
Ясніли жовтим цвітом.
Всіх перехожих звали
Під верби посидіти.
Вербовою лозинкою
Від мам перепадало,
А потім на побаченнях
Під вербами стояли.
Всім радість дарували
Пахучі первоцвіти,
Закоханих ховали
Під пишні свої віти.
Заплющу очі – бачу
Я не асфальт, а греблю,
А вздовж рядочком гарні,
Квітучі мої верби.
2001р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386596
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2012
автор: Надія Таршин