Це вперше за стільки часу зелений в нас чай.
Минуле, як ковдра, вже вкрило мене з головою.
Я все ж не змогла так твердо сказати: "Прощай!"
І було заскладно лишитись навік не з тобою.
Це вперше за стільки часу байдужість, дощі.
Оце "все одно" не рятує, а навіть лякає.
У мене, як бачиш, осінь завжди у душі.
Вона незамінна, та інколи все ж відпускає.
Це вперше за стільки часу загублені сни.
І майже нестерпні розмови, затерті дилеми.
Я знову чекаю літа чи все ще весни,
Я знову втікаю. Якби ж то хоч знати нам, де ми...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386403
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2012
автор: Fairytale