Ти бачив це? Спиталася Маринка.
Ти бачив? Там де втоптані сліди,
Ось там, коло дверей, де падає сніжинка,
Там чортеня сидить, всміхається мені.
Не бачиш? Жаль. Воно таке щасливе,
Знайшло, говорить, самий теплий дім,
Ось тут, сховається говорить, і від зливи,
Ось тут перечекає самий дужий грім.
Дарма, що чортик полюбляє чвари,
Дарма. Воно ж бо хоче теж любить,
Як кажуть,не вибираємо ми мами,
Ми вибираємо, як правильно нам жить.
Ніхто не йде готовими стежками,
Крізь терна прокладаємо ми путь,
Куди іти? Продумуємо самі,
До кого? Ми не знаємо чи ждуть.
Але ідем, і нам не повернутись,
Надіємось на випадок простий,
Повз нас ідуть, такі же самі люди,
Не помічаючи ні снігу, ані злив.
І мари бродять поки не знайдуть,
Останні де хвилини пережити,
А то й роки, але не в цьому суть,
Хто чужаків захоче прихистити?
У кого добре серце і душа,
Той, зрозуміє, щирий жест дитини,
Вона, ж бо прихистила чортеня,
Яке, по суті, теж мала людина.
Ми вибираємо, куди хочем ступити.
Чи на суху доріжку чи на мокру,
Коли гроза не перестає лити,
Ми навмання вибираємо дорогу.
17.12.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385751
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2012
автор: ulin44