Їх подих весняний як сполох
На тушіння пожежі кохання,
Коли п'яниться квітами келих
Заздрощів/натхнення в бажанні
Поплюжити, що їм не Дається,
Знищити Пісню навіть на зльоті,
Серце спинити, що ще не б'ється.
Все це - немов від Бога по квоті.
Як же все це старе! Споконвіку
Ті, що не Вміли, завжди Вбивали!
Кричали: "Не рятуйте каліку!
Адже тільки МИ правду пізнали!"
А потім, зібравши вугілля
Та попіл, вони йдуть з аутодафе,
Завжди плямкають щось про свавілля,
П'ють оковиту за святих у шінку.
Так є і було, та вірю: довго не буде!
Позбавляться люди і цієї облуди!
21.03.1994
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383611
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2012
автор: Левчишин Віктор