Вже стільки літ- дощів і бурь і сонця,
Стрімких доріг, покручених стежок
То рівний шлях, то насміх "оборонця",
Безвихідність , а то уверх стрибок.
Наша земля народжує надії
І вже здавалось би зійде засіву плід,
Нажаль, з глибин , кроти гризуть обрії,
Підточують найменший волі слід.
Ще партачі життя збирають жнива,
На наших нивах ще росте кукіль,
Ще топчуть слово, пелюсткове диво,
Що проривається крізь прірву звідусіль.
І де б тривкої трути нам дістати,
Щоб знищити отой відвічний гріх,
Щоб допоміг нам Бог,зайти до хати,
Щоб замість сліз, полями нісся сміх.
Щоб наші села зацвіли вишнево,
Щоб люд розправив плечі, зніс чоло,
Щоб згинула неправда та дешева,
Щоб більш ніколи горя не було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383594
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2012
автор: горлиця