Тебе убили в дев’яності,
За те, що ти ні в кого не стріляв.
Тебе знайшли холодним на помості.
Ти від знемоги тихо замерзав.
Тебе заслали в Соловки.
Ти плакав, кров’ю умивався.
Три рваних рани в голові,
Ти з смертю в піддавки не грався.
Тебе цар-батюшка згубив
За те, що не вгодив нікому.
За те, що правду говорив,
За те, що вижив після царського дур дому.
Тебе убили мстиві вороги
У п’яній бійці, видавши за свого.
Їх гострий меч і рух руки
Вп’ялися точно в тіло сина твого.
Тебе на палю татарва кидала,
Перед султаном хотіли уклонить.
Та вража кров нічого так й не взнала,
У чому є жага землю батьків любить.
Тебе забили в Київській Русі.
Ти мовчки падав у безодню.
Ніхто не протягнув тобі дружньої руки,
Хоча колись кричали, що маєш друзів сотню.
А у одній міжплемінній війні
Тебе проткнула ворога стріла.
Такі ось смерті всі твої сумні,
Та є ще не написана одна.
У тридцять третій рік нової ери
Твоє тіло поряд з Богом розп’яли.
Тоді ти взнав хто є творцем живої сили,
За кого будеш умирати крізь віки.
Тобі є ім’я. Ти ЛЮДИНА.
Ти не простий чийсь брат чи чоловік,
А Бога ти вінець творіння.
За ІСТИНУ тебе вбиватимуть весь вік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382729
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2012
автор: АЙВЕНГО