Туманно і сіро, іду під плащем,
Розгрузла дорога помита дощем,
Я вирушив з міста в далеке село,
Як вийшов ще тепло і сонце було.
Тепер ні билини, лиш сіра імла,
На серце безвинне вже смута лягла.
Немов навіжений, іду до мети,
У сльоті скаженій ще довго іти.
Під соняха дахом сховавсь горобець,
Коли ж для невдахи дорозі кінець.
Не взяв я мобілки, ніхто ще не зна,
Дружина і діти, лиш сльота одна.
Нарешті я здибав у полі стіжок,
Заривсь з головою в солому, як вовк.
Обсохся, зігрівся, до тями прийшов,
І ось над землею вже місяць зійшов.
Вночі прокидався, жахався у сні,
Та вранішнє сонце всміхнулось мені.
Мов знало, я в тузі, зігріло теплом,
Як змалку в матусі під рідним крилом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381751
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2012
автор: Анатолій Сулим