Коли сяють майори в саду
То колишеться листя тихенько,
І дурманиться кущ у смутку,
Бо трояндами осінь близенько.
Весну та літо ще не прожив
Та вже осінні барви в багряні,
Невідомо, чого затужив,
Кожний день чом живу в позіханні.
Я ще пісню свою не співав,
А відлуння мій голос збиває,
Ніби щастя нікому не дав,
Та подяка мов дзвін калатає.
Знову гадаю: навіщо тут
Народився, живу та існую,
Чую чому сенсорно Статут
Та Незвичності людям віщую?
Шукаю себе, шукаю тебе
У думках, немов в хмарочосах,
Разом зі мною по небу пливе
Доля наша в ранах/розчосах.
Рани лікую, напевно, не я -
Хтось Інший лікує нам рани,
Крила я бачу, то крила коня
Омивають брилами прани.
Хочу та мрію теж як вони
Тебе лікувати розмаєм. О!
Не бачу тебе в тій стороні,
Де зустрітися завтра маємо.
11.02.1992
К.
КВ-1
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381517
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2012
автор: Левчишин Віктор